За місяць : 1219
статей : 980
| Рубрики : | Історія бібліотечної справи України |
В Україні православні братства в 16–17 ст. – це національно-релігійні громадські організації міщан, що здійснювали свою діяльність у соціально-політичній та культурно-просвітницькій сферах. Головною особливістю українського братського руху в 16–17 ст. є те, що, залишаючись середньовічними корпораціями, братства взяли на себе роль національно-культурних лідерів прогресивної частини суспільства, які боролися за політичні, професійні, релігійні та культурні права українського народу, відстоювали власну національно-культурну самобутність, захищали принципи певної незалежності в церковній та світській діяльності, в сферах освіти, книговидання та ін. Братства відкривали та утримували школи, друкарні, шпиталі, засновували бібліотеки, розповсюджували релігійні та загальноосвітні книги. Наприкінці 16–поч. 18 ст. братства виникли в Рогатині, Красноставі, Могильові, Крем'янці (Кременці), Гощі, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі, Володимирі, Дубні, Замості, Луцьку, Львові, Києві та в інших містах і містечках. Тільки у Львові у 16–18 ст. діяло більше 40 братств різних конфесій, а в Перемишльській єпархії – 235 православних та уніатських братств. Церковні, культурно-освітні діячі, які гуртувалися навколо братських організацій, розуміли, що освіта – найкраща зброя для захисту своєї віри та національно-культурного розвитку.
Наприкінці 16 ст. православними братствами було засновано близько 30 слов’яно-греко-латинських шкіл, що утримувалися за рахунок внесків братчиків. За підрахунками польського дослідника Лешека Цвікля, на Правобережній Україні у 17 ст. було відкрито понад двісті братських шкіл, в яких, як правило, для навчальних потреб створювали відповідні бібліотеки. На початку 19 ст. початкові школи почали діяти майже при кожній церкві.
Учні братських шкіл, крім слов’янської, грецької, польської, латинської мов, оволодівали програмою «семи вільних наук», що поділялася на «тривіум» (граматика, діалектика (логіка), риторика) і «квадривіум» (музика, арифметика, геометрія, астрономія). В окремих школах вивчали також основи богослов’я та філософії. Зазначені дисципліни часто викладали за рукописними компілятивними збірниками, що були популярними та знаходили своє місце в книжкових зібраннях приватних осіб та установ. Тож книжкова справа та організація бібліотек займали важливе місце в діяльності братств. Протягом 17–18 ст. братчики обирали зі свого складу спеціальних «дозорців бібліотеки» – «витрикушів» (від лат. vitricus – «наглядач, опікун»).
Щодо книжкового складу бібліотек багатьох братств (Дрогобича, Львова, Луцька, Могильова, Перемишля, Кам’янця та деяких інших міст) у 17–18 ст. збереглися лише окремі відомості. Основними джерелами щодо вивчення історії братських бібліотек є реєстри (каталоги) книгозбірень, описи майна, листи та маргіналії, провенієнції на стародруках і рукописах. Більш повну інформацію про особливості розвитку книжкових фондів бібліотек протягом зазначеного періоду можна отримати за архівними матеріалами лише для книгозбірні Львівського Успенського Ставропігійського братства, котре займало провідне місце в братському русі. Приблизно в 1585 р. при зазначеному братстві було започатковано школу, засновниками якої були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, викладачі братських шкіл брати Стефан Зизаній та Лаврентій Зизаній. У 1580-х рр. братство викупило за 1500 золотих друкарню Івана Федорова, де були видані перший український «Буквар» (Львів, 1574), «Апостол» (Львів, 1573–1574), а пізніше – «Адельфотес, або Граматика доброглаголивого еллинословенского язика» (Львів, 1591), що була складена в 1588 р. ректором братської школи («адельфотес», з грецької – «братство») Арсенієм Елассонським та його учнями. Книги, що видавалися в друкарні Львівського братства, в першу чергу потрапляли до їхньої бібліотеки, яка мала також видання інших братств та багато рукописів. Для забезпечення навчання ця друкарня отримала право видавати не тільки праці з богословія, а й з граматики, поетики, риторики, філософії, історії та ін. Після юридичного оформлення в 1586 р. Львівське братство стало найбільшим центром книжкової культури: воно не тільки збирало книги, а й очолило у власній друкарні видання книг кириличного письма, виступало в ролі замовника виготовлення рукописних книг на пергаменті та папері, займалося книготоргівлею тощо.
Зародком бібліотеки Львівського братства можна вважати збірку з 55 богослужбових книг, що була при львівській Успенській церкві, і книжкове зібрання Онуфрієвського монастиря (33 тт.). Збереглися також відомості про книжкове зібрання одного із засновників братства – Леська Малецького, який в 1589 р. заповів братству своє майно і невелике книжкове зібрання, що нараховувало 23 книги польською та слов’янською мовами, котрі були розділені на дві групи: «руські книги» (7 книг) і «польські книги» (15 книг, в тому числі одна чеська). Серед «руських книг» – чотири рукописи і три видання (в більшості, це літургійні та богослужбові книги). У складі «польських книг», крім богослужбових, були «Хроніки» М. Бєльського (можливо, це одне з видань «Хронік» («Кронік») Мартина (Марціна) Бєльського (1494–1575) «Kronika wszystkiego świata» (Краків, 1551, 1554, 1564) та «Угорська хроніка». В подальшому фонд бібліотеки формувався в основному завдяки дарувань, пожертв та заповітів. В окремих випадках свої книжки дарували бібліотеці викладачі, учні та гості. Так, наприклад, І. Вишенський подарував братству «Хроніку Грецьку», константинопольський купець М. Новак – п’ять томів церковних книг, І. Ґалятовський – свою працю «Ключ разуменія…» (Київ, 1659). Незважаючи на таку своєрідність комплектування фонду, книги відображають коло інтересів братчиків та діячів, пов’язаних з братським рухом. Динаміку збільшення книжкового фонду бібліотеки Львівського братства та структурні зміни в ньому можна простежити за інвентарними описами (своєрідними «каталогами») бібліотеки. Так, за інвентарним описом 1601 р. книжковий фонд нараховував 120 назв (155 тт.). В основу систематизації фонду було покладено мовну ознаку, за якою всі книги були розподілені на чотири розділи: слов’янські (церковно-слов’янською та давньоукраїнською мовами – 69 назв), грецькі (6 назв), латинські (21 назва) та польські книги (24 назви). Більше 80% слов’янської частини фонду – це рукописна церковно-богословська книга. Зі світських рукописів були: «Космография сербская», «Хроника о Грецком панстве», «Знаменарий», «Книга Ерван» та декілька збірників. З друкованих книг були видання Швайпольда Фіоля «Триодь цветная» (Краків, 1491), Франциска Скорини «Книга о премудрости Соломона» (Прага, 1517), видання 1517–1519 рр. окремих книг Біблії, Івана Федорова «Евангелие учительное» (Заблудов, 1569), «Псалтырь с Часословцем» (Заблудов, 1570), «Апостол» (Львів, 1574, шість прим.), друки Мамоничів «Псалтырь» (Вільно, 1576), видатного італійського видавця та вченого-гуманіста Альда Мануція, острожські друки, зокрема 1594–1595 рр., львівські видання братчиків, полемічний твір александрійського патріарха Мелетія Пігаса «О христіанском благочестії…» (Львів, 1593) та ін. У книжковому зібранні знаходилися праці Аристотеля, Платона, Гомера, Гесіода, Демосфена, Евріпіда, Фукідіда, Ксенофонта, Плутарха, Лукіана, Овідія, Горація, Вергілія, Цицерона, Валерія Максима, до яких зверталися, вивчаючи латинську мову, риторику, філософію тощо. Значну частину «латинського» відділу складали різноманітні граматики та словники. «Польська книга» була переважно (64%) релігійного змісту. Світська книга в цьому розділі була представлена художніми творами, вищезазначеними хроніками, працями з філософії та ін. Великого значення для братських шкіл набули створені викладачами Львівської та інших братських шкіл букварі та граматики слов’янської мови. Наприклад, перший систематичний підручник церковнослов’янської мови, призначений для шкіл – «Граматика словенска» (Вільно, 1596), і «Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). Також були «Грамматик грецьких звязаных сем», «Грамматик грецьких невязаных немало» та ін.
За реєстром 1619 р. у бібліотеці львівських братчиків налічувалося вже більше 250 видань та рукописів (близько 200 назв). Цифри приблизні внаслідок недосконалості опису книг, наявності повторів, дублетів і таке інше. Книжки, також за мовною ознакою, були розподілені на п’ять відділів: 1. «Книги»; 2. «Книги церковные» – майже всі словянською мовою; 3. «Книги грецкіе»; 4. «Книги латинскіе»; 5. «Книги полскіе». З цих книжок: 136 – слов'янською, 29 – польською, 22 – грецькою, 11 – латинською, 2 – чеською мовами, зокрема видання Біблії (скоріше за все, це видання Ф. Скорини (Прага, 1519) та «Космографія». Майже всі рукописи були релігійної тематики, написані кирилицею, лише два з них були історичного змісту: «Кронника писаная о Греках» та «Кронничка писаная на осмерине». Серед видань найдавніше було видання Ф. Скорини «Премудрости Соломона друку праского» (1518). Острозька Біблія (1581) була в чотирьох примірниках. З видань друкарні Львівського братства були: вищенаведені граматики, праця «О христіанском благочестії…» патріарха Мелетія (Львів, 1593), «Часослов» (Львів, 1608), «Псалтырь» (Львів, 1608 або 1615), «Книжок о воспитании чад» (це «Беседа избранная о воспитаніи чад» Іоанна Златоуста (Львів, 1609) та ін. Були також видання з друкарень Києва, Стрятина, Крилоса, Вільно та інших міст. Більшість з них – церковно-богословської тематики. Зі світських видань латиною були декілька видань Аристотеля, зокрема «Органон» давньогрецькою мовою, «Лукіанови опера» (праці Лукіана), «Грамматика Клеонарди» (можливо, це «Досконаліші настанови щодо грецької мови» Миколая Клеонарді (Вільно, 1600), «Хронографія» (можливо, це «Chronographiae…» Гільберта Генебрарді (Париж, 1581), твори Цицерона, Овідія, Вергілія, Валерія Максима, словники і підручники з діалектики, риторики, граматики. Зі світських видань польською мовою були переважно праці з історії та права: «Исторія о войне жидовской», «Исторія венгерская», «Кроннека полска Белского на пул дестю», «Книга конституцій в червоной оправе», «Конституціи две». За підрахунками вітчизняного історика, академіка І. П. Крип'якевича, приблизно 87% фонду бібліотеки складала церковно-богословська література, 4% – художня, 5% – наукова, 4% – навчальна. В каталожному описі тільки інколи подаються відомості про розмір книги, матеріал, місце друку, особливості оправи і ніколи – про рік видання (окрім слова «старая»). З позначок у каталозі можна дізнатися, що книжки видавали для задоволення різних потреб тих чи інших діячів або установ братства (в першу чергу, школи та друкарні). Через недостатній контроль книжки часто не поверталися до бібліотеки, про що залишилися такі позначки: «нет», «немаш», «нет давно», «не нашолся». Братство іноді дарувало або продавало книги та рукописи церквам, монастирям, іншим братствам та братчикам, а також приватним особам, рідше – обмінювалося книгами з іншими братствами.
В інвентарному описі бібліотеки Львівського братства 1688 р., окрім вищезазначених розділів, виділено в окремий відділ «греко-латинські книги», тобто праці грецьких авторів у перекладі латинською мовою. Часто це були видання з паралельним грецьким і латинським текстом. До цього розділу потрапили праці Аристотеля, Геліодора, Еврипіда, Езопа, Іоанна Златоуста, Діонісія Ареопагіта, Епіфанія Александрійського, Антонія Великого, греко-латинське видання апокрифів та ін. Розділ мав декілька словників та граматик. За даним інвентарним описом можна побачити, що кількість творів українських письменників поступово зростала, зокрема надійшли «Ключ разуменія» (Київ, 1659), «Небо новое» (Львів: друк. М. Сльозки, 1665), «Месія правдивий» (Київ, 1669) Іоанікія Ґалятовського, «Огородок Марії Богородиці» (Київ, 1676) та «Вінець Христов» (Київ, 1688) Антонія Радивиловського і польськомовні твори українських авторів «Епанортозіс або Перспектива» Касіяна Саковича (Краків, 1642), «Літос» Петра Могили, що був надрукований під псевдонімом Євсевія Піміна (Київ, 1644) та ін. У реєстрі 1688 р. представлено низку підручників з грецької та латинської мов та словників, зокрема посібник для вивчення латинської фразеології Альда Мануція Молодшого. Розділ «латинської книги» було представлено авторами всіх головних періодів розвитку античної літератури: класичного (Езоп, Піндар, Евріпід), елліністичного (Геліодор, Аполлоній з Александрії, Лікофрон з Халкіди), греко-римського (Горацій, Овідій, Вергілій, Лукіан з Самоса). Були також класичні праці візантійської літератури (твори Ієроніма, Діонісія Ареопагіта, Аполонія Олександрійського та ін.). З творів італійських гуманістів, написаних латинською мовою, братська книгозбірня мала видання Франческо Петрарки, Піко дела Мірандоли, Джіроламо Кардано, Торквато Тассо та ін. Значно збільшився даний розділ працями з філософії (зокрема, Аристотеля «Метафізика», Оригени «Твердиня», творами Меліса Самосського, Валерія Максима та ін.) та з риторики (зокрема, працями Цицерона). Поповнилася бібліотека підручниками з логіки, діалектики, а також словниками, зокрема турецько-арабо-персидським. У розділі «польської книги», як і раніше, переважали видання релігійної тематики, що свідчить про зацікавленість братчиків богословськими суперечками, які відбувались у суспільстві Речі Посполитої. У даному контексті заслуговують на увагу праці Григорія Павла із Бжезін «Відмінність Старого завіту від Нового» (1568) та Петра Статорія «Люблінська диспутація з єзуїтом ксьондзом Адріаном Радзімінським» (Краків, 1592). До розділу «польської книги» потрапили видання чеською мовою, зокрема велика за обсягом «Космографія» (можливо, це празьке видання книги Яна і Сиґізмунда з Пухова; Прага, 1554) та Біблія (Прага, 1517–1519).
«Грецька книга» була представлена працями Аристотеля (дев'ять видань), Платона, Лукіана, Демосфена, Ісократа, Іоанна Златоуста, коментарем до «Іліади» єпископа з Фессалоніки Євстафія та ін. За період 1637–1688 рр. книжкове зібрання львівських братчиків значно поповнилося працями з патристики, зокрема найбільше було творів Іоанна Златоуста – 23 книги (з них – 13 рукописів). Книги з історії представлені працями Ксенофонта, Фукідіда, Діонісія Галікарнаського, Плутарха («Порівняльні життєписи»), М. А. Сабелікуса та ін. Були також різноманітні підручники з філософії, праці з інших галузей знань, зокрема медичні твори Галена, Павла Егінського, Сиреніуса та ін. Всього за інвентарним описом 1688 р., у бібліотеці зберігалося 449 примірників книг (384 назви). Аналіз опису книг дозволяє зробити висновок про те, що поступово все більше уваги приділялося латиномовній класичній книзі, а також виданням сучасних (17 ст.) авторів.
З середини 17 ст. Львівське братство друкувало книги переважно богословської тематики. Видання братства з цього часу зберігалися вже окремо від бібліотечного фонду. У другій половині 17 ст. в братській книгозбірні богослужбові книги були відокремлені від інших (відібрано 50 книг, 10 з яких Євангелія). Проте в бібліотеці не було постійного бібліотекаря, не проводився облік нових надходжень, не здійснювався контроль книг, виданих читачам, не було окремого постійного місця зберігання фонду бібліотеки.
Представлені переліки книжок дають змогу вивчати коло читання братчиків, викладачів, учнів братських шкіл та освічених православних міщан у цілому. Наявність тих чи інших книжок також вказує на сферу розповсюдження в Україні друкованих видань та рукописів. Зокрема, в каталозі 1601 р. названо друковані «Тріоді» (пісну та цвітну) (можливо, це були кириличні першодруки Швайпольта Фіоля 1491 р.), два томи Біблії Франциска Скорини (Прага, 1519), катехізис Симеона Будного (Несвіж, 1562), «Псалтырь» Івана Федорова (Заблудово, 1569). В інвентарних описах 1601 і 1619 рр. добре представлено острозькі видання, а в реєстрі 1619 р. є, крім того, стрятинські друки та «Євангеліє учительне» (Крилос: Друкарня Гедеона Балабана, 1606). Таким чином, на початок 17 ст. у бібліотеці репрезентовані видання всіх тогочасних центрів українського книговидання. Також були рукописи діалогів та інтермедій, авторами та постановниками котрих були учні або викладачі братської школи (потім вони передавалися до бібліотеки братства як рукописні збірники). На прохання викладачів школи братство купувало книги кращих драматургів сучасності, що згодом потрапляли до бібліотеки. В бібліотеці братства було зібрано велику колекцію нотних рукописів із записами партесного співу, книги з теорії музики, нотні видання братської друкарні. За описом нотних зошитів 1697 р., в якому було 467 хорових творів, можна дізнатися про багатьох невідомих композиторів 16-17 ст.
У 1708 р. під тиском католицького кліру Львівське братство прийняло унію, але боротьба між православними та католиками не припинилася. Ця боротьба знаходила свій відбиток у всіх сферах суспільного життя, зокрема і в діяльності бібліотеки братства. Після 1708 р. Львівське братство почало збирати в своїй бібліотеці праці католиків (богословські трактати, полемічні твори та ін.). Також у ракурсі римо-католицького погляду відбиралися праці з історії, філософії, юриспруденції тощо. До того ж Комісія нунціатури в 1726 р. провела ревізію фонду та встановила, що книги, які зберігаються в бібліотеці братства, не відповідають католицькій вірі. Незабаром вона заборонила діяльність бібліотеки та друкарні. Всі книжки, що не відповідали католицькому канону, вилучали та знищували. За роки роботи спеціальної комісії (1726, 1732, 1758–1760) було знищено багато унікальних рукописів та цінних видань.
Інвентарний опис бібліотеки Львівського братства 1732 р. відрізнявся від попередніх тим, що книги були систематизовані не тільки за мовною ознакою, а й розподілені на рукописи і друки. При описі книг вказувався, як правило, тільки автор чи коротка назва праці, що ускладнює ідентифікацію книг. За період 1688–1732 рр. бібліотека поповнилася працями Аристотеля, Епіктета, Ксенофонта, Цицерона, Агріколи, Генебрарді, сучасними трактатами, в основному латинською мовою, з юриспруденції, теології, діалектики, етики, риторики, логіки, фізики та ін. Всього за цим описом значився 361 примірник (344 назв), що майже на 100 примірників менше, ніж було в 1688 р. Це пояснюється рядом причин, зокрема: діяльністю Комісії нунціатури; відсутністю належного обліку і контролю за читачами; відсутністю опису книг грецькою мовою; роздачею книг за борги та на подарунки.
У 1771 р. Львівському братству було подаровано книжкове зібрання з 30-ти книг одного з членів братства, священика Успенської церкви Івана Горбачевського, а у 1777 р. до бібліотеки братства перейшла книгозбірня священика братської Успенської церкви та активного члена братства Антона Левинського (117 назв у 290 тт.). В бібліотеці Левинського найбільше було праць з теології, серед яких: твори Франческо Генетто, Петрі Колетта, Даніеля Конціна, Блаженого Августина, Іоанна Златоуста, Єфрема Сирина, Григорія Ниського, Клементія Олександрійського та ін. Важливе місце займали видання з юриспруденції: «Звід канонічного права», «Звід цивільного права», «Інституції» Юстініана, «Булларіум» папи Бенедикта IV та ін. Багато було видань латинською мовою класиків античної літератури та науки. Праці античних істориків доповнювали «Хроніка поляків» Мація Мєховіта (Мачея Меховського) (Краків, 1519 або 1521), «Про походження та історичні події поляків» Мартіна Кромера (Базель, 1555), «Анали» («Огляд історії») Георгія Кедрена (Кедрина), «Стисла історія христіанства» Франса Пагі, «Історія духовна» Наталіса Олександрійського та ін. Серед небагатьох видань польською мовою були: «Про єдність церкви» Петра Скарги (Вільно, 1577), яке знаменувало початок в Україні полеміки між католицькою та православною церквами; «Люблінська диспутація з єзуїтом ксьондзом Андріаном Радзімінським» Петра Статорія (Краків, 1592), проповіді Бальзамо, Бялобржецького та ін. Широко були представлені праці українських авторів, зокрема: «Ключ разумєнія» Іоанікія Ґалятовського (Київ, 1659), «Вєнєц Христов» (Київ, 1688) і «Огородок Марии Богородицы» Антонія Радивиловського (Київ, 1688), «Камінь віри» Стефана Яворського (Москва, 1728 або Київ, 1730), перший твір з історії церкви в Україні та Білорусії – праця Ігнатія Кульчинського «Ідеал Руської церкви від початку прийняття віри і аж до нашого часу у своїх витоках…» (Рим, 1733) та ін. Були також Острозька Біблія 1581 р., Києво-Печерський патерик та ін. Переважна більшість книг бібліотеки Антона Левинського – це видання латинською мовою. Опис видань здійснювався на мові оригінала.
У 1779 р. більшість книг бібліотеки Львівського братства згоріла під час пожежі (на той час було приблизно 1 000 книг). До книг бібліотеки зверталися друкарі, коректори, автори передмов при підготовці видань до друку, а також для наукової праці. Наприклад, у передмові до «Апостола» (Львів: друк. Львів. братства, 1639) керівник братської друкарні Михайло Сльозка писав, що використовував багато книжок з бібліотеки братства (праці Плутарха, Цезаря, Цицерона, Вергілія, Лукіана, Езопа, Гомера та ін.). Братською бібліотекою користувався письменник, культурний і церковний діяч, архімандрит з 1624 р. Києво-Печерського Захарій Копистенський під час написання свого полемічного богословського трактату «Палінодія» (1619–1622). У 1613 р. Памво Беринда взяв у братстві 10 граматик, 20 примірників «О воспитаніи чад» для розпродажу та латинський словник для роботи над «Лексиконом словенороським» (Київ, 1627). Книги позичалися також багатьом іншим діячам по різних містах України та за її межами.
Аналіз динаміки книжкового фонду бібліотеки Львівського братства показує, що протягом XVII ст. ця книжкова колекція збільшилася у чотири рази, а ще через століття кількість книжок зросла вдвічі: в 1601 р. фонд бібліотеки нараховував приблизно 120 назв (155 тт.); в 1637 р. – 263 назви (280 тт.); в 1732 – 344 назви (361 тт.); в 1777 – приблизно 890 назв (965 тт.). Таке зростання фонду бібліотеки пояснюється не тільки значною увагою братчиків до розвитку книжкової справи, а й загальними культурно-просвітницькими тенденціями, що існували у соціальному та духовному житті України у 17-18 ст. Головне значення цієї книгозбірні полягає в тому, що вона донесла до наступних поколінь низку цінних писемних пам’яток. У 1788 р. за розпорядженням австрійської влади діяльність Львівського братства було припинено.
Інвентарних описів інших братств, подібних до Львівського, за якими можна було б прослідкувати послідовний розвиток їхніх книжкових зібрань, немає, але є згадки про окремі книжки або описи книгозбірень, що належали до різних братств. Серед документів, що стосуються братств менших міст та містечок, є поодинокі відомості, в більшості, про богослужбові книги, що були предметом конфліктів братств з різними установами чи особами. Марґінальні записи на деяких книгах також подають відомості про те, що братства купували книги для церков або замовляли їх шляхом переписування.
Великого значення в поширенні ідей і принципів «православного просвітництва» в братському русі набула діяльність Київського Богоявленського братства (1615), з ініціативи котрого було відновлено православну церковну ієрархію, ліквідовану після проголошення Брестської церковної унії 1596 р. Але протягом другої половини 17 ст. діяльність братства занепала. В документах 18 ст. Київське Богоявленське братство вже не згадувалося. У 17 ст. важливе значення для розвитку братства мала Київська братська школа (1615), яка була захищена не лише від втручання світської влади, але й частково від влади церковних ієрархів. У 1632 р. внаслідок об'єднання Київської братської школи та школи Києво-Печерської лаври було створено Київський колегіум (колегію), який у 1701 р. набув статусу академії. Хоча колегіум не може вважатися братською школою, він зберіг багато традицій своєї попередниці – Київської братської школи (1615–1632). Для забезпечення навчального процесу при школі було організовано бібліотеку. Значну матеріальну підтримку Київській братській школі (надалі – колегії та академії) надали Галшка Гулевичівна, Петро Конашевич-Сагайдачний, Петро Могила, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. У 1647 р. Петро Могила, помираючи, заповів Київській колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2 131 книгу), до якої входили й книжкові зібрання Йова Борецького і Тарасія Земки. Так було започатковано традицію дарувати книги бібліотеці Київської академії. Бібліотека поповнювалася також за рахунок закупівель, надходжень від українських друкарень. Тут були книги видавництв Києва, Львова, Вільно, Кракова, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї та інших міст.
Ще у 1617 р. для бібліотеки Київської братської школи перший її ректор «Иванъ Борецкий, презвитер храма Воскресенія Х[ри]с[то]ва, ректор школы братской в Кіеве» купив у львівських братчиків 20 примірників граматики грецької мови. Крім друкованих книг, у бібліотеці зберігалися численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції викладачів, конспекти учнів. На кінець 17 ст. бібліотека Київського колегіуму мала близько 3 500 книжок. У середині 18 ст. фонд бібліотеки Києво-Могилянської академії налічував вже близько 7 тис. книг. У 1780 р. фонд становив 12 тис. книжок, але пожежа того ж року знищила близько 10 тис. прим. Наприкінці 18 ст. було укладено каталог бібліотеки Київської академії за окремими блоками: Святе Писання, грецька та латинська патристика, історія Церкви, книги на теологічні теми, книги з історії, географії, поетики, риторики, граматики, філософії, гомілетики, юриспруденції, медицини, геометрії, арифметики, астрономії, психології, нумізматики, художньої літератури і т. п. В окремих випадках зазначено мову, кількість примірників тощо.
Значний вплив на становлення братств на початковому етапі їхньої діяльності мала Острозька школа (сучасники називали її «Академією») (1576–1636), що була заснована зусиллями князя Костянтина Острозького. Занепад Острозької школи розпочався після смерті князя в 1608 р., спадкоємці якого були схильні до католицизму. В Острозькій школі викладали та займалися науково-перекладацькою діяльністю багато братчиків, зокрема зі Львова. Перекладали з різних мов давньоукраїнською, щоб ознайомити учнів з духовною спадщиною минулих епох та сучасною західноєвропейською культурою. Про наявність великої і багатої на рідкісні видання бібліотеки в Острозькій академії свідчать слова придворного поета князя Костянтина Острозького Симона Пекаліда про те, що в академії «славиться бібліотека – достойний плід спільної праці». На думку П. Сотниченка, на початку 17 ст. частина книг бібліотеки Острозької академії перейшла до бібліотеки єзуїтського колегіуму, який почав працювати в Острозі приблизно в 30-х рр. 17 ст. У 40-х рр. бібліотека єзуїтського колегіуму мала близько 4 000 тт. Збереглося декілька книг, покрайні записи яких можуть підтверджувати їх перебування в бібліотеці Острозької академії: «Грецько-латинський словник» Калепіна (Базель, 1562), «Логіка» Арістотеля (Ліон, 1584), праці Цицерона (Венеція, 1583), «Про засоби проти будь-якого удару долі» Франческо Петрарки (Ліон, 1585), «Історія рослин» Леонарта (Леонарда) Фукса (Базель, 1542), «Трагедії» Евріпіда (Базель, 1551), промови Цицерона, видані в Базелі, грецька граматика Кленарда. Інвентарів або списків книжок бібліотеки не збереглося. Окрім, опублікованих в Острозі книг (28 видань, з яких 14 церковнослов’янською, 6 давньоукраїнською мовами), у бібліотеці академії були класичні праці традиційної богословської літератури, численні букварі, граматики старослов’янської мови, полемічні твори, «Послання» Максима Грека, «О ісхожденії Духа Святого» священика Василія Никольського з Дольної Русі (1511), новгородська переробка 15 ст. болгарського трактату 10 ст. «Слова святого Козмы Презвитера на еретики…» та ін. Із метою забезпечення науково-просвітницької, навчальної та видавничої діяльності до бібліотеки було зібрано чимало латиномовних праць з питань медицини, математики, астрономії, філософії, історії, зокрема твори відомих західноєвропейських гуманістів. У бібліотеці Острозької академії були також представлені видання братських друкарень Львова, Вільно, видання Мамоничів 1586 р. «Кграматыка словеньска языка» та «Трактат із логіки» Йогана Спангенберга та інших міст. У 1608 р. частину книгозбірні Острозької школи взяли собі спадкоємці князя, деякі книги потрапили до Дерманського та Дубенського монастирів та до приватних бібліотек діячів Острозької академії, насамперед, до книжкового зібрання Мелетія Смотрицького.
Збереглися відомості щодо бібліотеки, створеного у 1617 р. Луцького Хрестовоздвиженського братства. Організована при братстві школа діяла на зразок латинського колеґіума, де викладалися граматика, поезія, риторика, діалектика, арифметика, деякі богословські науки, музика, церковний спів та ін. Для забезпечення учнів навчальною літературою Луцьке братство заснувало власну друкарню і мало власний архів, який був тісно пов'язаний з бібліотекою, що почала діяти приблизно з 1626 р. Книгозбірню було створено завдяки матеріальній підтримці друкарів ієродиякона Сильвестра та ієромонаха Павла Домжив-Лютковича (або Люткович-Телиці). Для ведення справ у бібліотеці та в архіві обиралися чи сам ігумен, чи досвідчений братчик. Історія зберегла прізвище та ім'я одного з бібліотекарів – Філарета Городельського, який завідував справами бібліотеки Луцького братства в 1640–1653 рр. (за деякими відомостями, в 1633–1640 рр.). У бібліотеці зберігалися цінні рукописні матеріали, звіти діяльності братств, документи польською мовою, що стосувалися земельних питань та ін. Один із описів майна Луцького братства у період 1627–1676 рр. містить перелік з 60-ти книг цієї бібліотеки. Зокрема, тут були зазначені такі книги: чотири різних «Євангелія» (зокрема львівські видання 1636, 1644, 1665 рр.), «Часослов Київський», «Поменник братський», «Граматика латинская Донат» та ін. Фонд братської книгозбірні поповнювався різними шляхами: книги купували братчики, дарували діячі церкви, освіти, представники влади та ін. Деякі книги, що надходили до цього книжкового зібрання, були працями самих братчиків. У комплектуванні бібліотеки безпосередню і активну участь приймали міщанка Ірина Кравцова, Микола Гансович-Шостаковський, шляхтичи Лаврентій Древинський та Олександр Пузина, друкар Михайло Сльозка, Гальшка Гулевичівна, Петро Могила, Богдан і Данило Братковські, Марія Мазепина, Діонісій Жабокрицький, Іван та Самуїл Виговські, Йов Кондзелевич та ін. Братська бібліотека отримала в дар за заповітом велику кількість книг від Олександра Мозеллі. Багато книг також надходило з братських друкарень Волині, Галичини та з інших місць. Встановлено, що в бібліотеці були видання львівської Ставропігійної друкарні, і видання Михайла Сльозки, зокрема три примірника «Апостола» (Львів, 1639). У фондах бібліотеки зберігалися книги церковно-слов'янською, грецькою, польською, латинською мовами. Це були богослужбова, біблійна література, патристика, довідкові і навчальні видання, а також чимало філософських, педагогічних і полемічних творів. У бібліотеці зберігалася також значна музична колекція (понад 300 творів). У 1730 р. Луцьке Хрестовоздвиженське братство припинило своє існування і надалі перетворилося на уніатське братство, що діяло до 1833 р. Уніати також піклувалися про бібліотеку свого братства.
В м. Крем’янці у 1633 р. було засноване Богоявленське братство, при якому діяли школа, шпиталь, друкарня. За час діяльності друкарні було видано три книги: «Граматика» (1638), «Синод ведле звичаю дорочного в церкви Луцкой откравений», «О мустирях или тайнах» Сильвестра Косова (дві останні книжки до нашого часу не зберіглись). Відоме також Богоявленське братство в Гощі, яким опікувалася княгиня Раїна Соломарецька з Гойських. У 1639 р. вона заснувала монастир св. Миколая і відкрила при ньому філію Київо-Могилянської академії, що за рівнем викладання наближалася до школи вищого типу. Опікуном цієї братської школи був митрополит Петро Могила. При школі повинна була бути навчальна бібліотека, однак відомостей про її книжкові фонди не залишилося.
Поодинокі відомості про книжкові зібрання невеликих церковних братств зустрічаються в описах майна. Так, наприклад, перевірка майна братства дрогобицької церкви святого Юрія у 1764 р. зафіксувала наявність у невеликій братській бібліотеці необхідні для релігійної діяльності братства та для церковної служби богословські книги. У той час початкову, а також на певному етапі і середню освіту, здобували, використовуючи саме богословські та богослужбові книги: псалтир, часослов, євангеліє напрестольне, апостол, мінеї, тріодь, месяцеслов та ін. Так, у книгозбірні братства у м. Ярославі (сучасна Польща) у 1744 р. було 34 богослужбових книг (тріоді, акафіст, требник, служебник та ін.). У цьому ж році це книжкове зібрання поповнилося «Євангелієм», палітурку якого було зроблено за кошти братства. Такі відомості подають лише окремі поодинокі документи про певний стан тієї чи іншої братської бібліотеки, за якими складно встановити динаміку книжкових фондів або прослідкувати розвиток читацьких інтересів користувачів даних книжкових зібрань. Як правило, у бібліотеках братств звичайно були книги, що друкувалися у братських друкарнях, а також ті книги, якими торгували братчики. Отже, певні узагальнення та висновки щодо розвитку бібліотек церковних братств, в більшості, спираються на аналіз документів і відомостей з розвію книгозбірні Львівського Ставропігійського братства.
Книжкова діяльність братств у 16-18 ст. вплинула на духовний розвиток суспільства, еволюцію української культури, сприяла збагаченню і насиченню її елементами Ренесансу. Діяльність провідних братств, зокрема, Львівського та Київського, поширювалася далеко за межі регіону. Керівництво братств, а також самі братчики розуміли і піклувалися про поширення ідей просвітництва в дусі православ’я. Бібліотеки братств задовольняли потреби, в першу чергу, в богослужбовій, навчальній книзі, але надалі з розвитком ідей просвітництва, все більше поповнювалися світською книгою з різних галузей знань. У 16-17 ст. книжкові фонди братських бібліотек формувалися під впливом ідей гуманізму і Реформації. Тому в бібліотеках братств було добре представлено твори античних класиків, праці з історії, риторики, логіки, філософії, музики та з інших галузей знань вчених і письменників як епохи Античності, так і Відродження (особливо, праці діячів італійського Ренесансу). Тематика цих видань відповідала навчальним потребам братських шкіл, духовним, культурним та соціальним запитам православного суспільства того часу. Важливу частину фондів бібліотек в 16 – першій половині 17 ст. складали рукописи. Книжкові фонди бібліотек братств поповнювалися в основному шляхом надходжень видань від братських друкарень, за рахунок заповітів, дарування окремих книг, частини приватних колекцій або особових бібліотек (зокрема, самих братчиків), купівлі видань та рукописів за пожертви прибічників братств та членські внески братчиків, шляхом книгообміну та переписування тих чи інших творів. Книжковими фондами братських бібліотек користувалися члени братства, викладачі та учні братських шкіл, а також освічені представники православного населення, в першу чергу, городяни. Книги з бібліотеки Львівського братства видавалися для домашнього читання, надсилалися до інших міст. На думку видатного вітчизняного бібліотекознавця Д. А. Балики, це були перші своєрідні публічні бібліотеки, що орієнтувалися на освічену частину суспільства.
Найбільша активність діяльності бібліотек братств відбувалася в першій половині 17 ст. Майже при кожному братстві створювалися невеликі книжкові зібрання, але лише декільком із них вдалося проіснувати протягом тривалого часу. Початковий період розвитку братств (кінець16 – середина 17 ст.) характеризувався інтенсивним поточним надходженням книг до бібліотек. У наступний період (кінець 17-18 ст.) вони зменшились, оскільки багато братств Правобережної України прийняли унію. Видавнича та культурно-просвітницька діяльність братств стала обмеженою. Однак, протягом кожного періоду братчики намагалися поповнювати книжкові фонди бібліотек новими іноземними виданнями та рідкісними на той час друками (наприклад, виданнями Ш. Фіоля, Ф. Скорини та ін.). Поділ фонду за мовною ознакою для багатьох бібліотек того часу залишався домінуючим майже до кінця 18 ст. До книг слов’янською мовою, частина яких була рукописами, на початковому етапі розвитку братств ставилися як до більш авторитетних, духовних. Навіть їхній опис був більш детальним. Наприклад, в інвентарному описі 1611 р. бібліотеки Львівського братства в розділі слов’янських книг у більшості видань (для 29 з 44) було вказано місце друку чи видавця. Зацікавленість львівських братчиків місцем друку пояснюється й тим, що вони розвивали власну видавничу діяльність. Якщо в 17 ст. в інвентарних записах зустрічаються характерні невизначені абстрактні описи книг (наприклад, «книг розмаитых стародавних», «книга на пєргаминє», «книга на папєри» і т. п.), то вже в 18 ст. такі записи зустрічаються значно рідше. Розвиток міського життя змінював відношення до книги на більш практичне, надаючи перевагу її змісту, ніж формі. У 18 ст. при описі книг зосереджувалися не на палітурці, матеріалі, розмірі, місці видання, а на прізвищі автора та назві праці. Місце видання частіше вказувалося лише для того, щоб підкреслити важливість того чи іншого друку та відрізнити від інших подібних видань (наприклад, «Библия острозкая» (Острог, 1581), «Трєбник Пєтра Могилы» (Киев, 1646). Зменшення уваги щодо матеріалу та місця видання свідчить також про те, що книга ставала все більш доступною.
У 30–40-і рр. 17 ст. характер комплектування братських бібліотек змінився, – почала зростати частка світської книги, що у 18 ст. складала вже більше половини фонду книжкових зібрань братств. Із світських книжок найбільше було праць з історії, філософії та філології, а за цільовим і читацьким призначенням – навчально-наукова та літературно-художня книга. У порівнянні з церковними та монастирськими бібліотеками 17-18 ст., братства більше уваги приділяли саме навчальній та світській книзі, їхні книжкові зібрання були більш доступними. Маргіналії та різні позначки свідчать, що особливою популярністю у читачів бібліотеки Львівського братства користувалися Біблія, Євангелія, «Тріоді» (пісна та цвітна), «Октоїх», «Мінеї», «Єрмолой нотованый», «Кроника о грєках», «Кроника о Грецком панствє», праці Іоанна Ліствичника та ін. Бібліотеки, закладені братчиками, були навчальними за характеристикою фондів і водночас багатогалузевими за змістом. Аналіз кола читання книг братських бібліотек та самих братчиків дозволяє глибше зрозуміти ідеологію братств, мотиви вибору та комплектування книжок, духовні запити та зацікавлення читачів, зробити певний зріз ментальності пересічного освіченого городянина того чи іншого періоду 16-18 ст. Протягом 17-18 ст. у церковних братствах відбувалася трансформація бачення та розуміння бібліотеки, перетворення її сприйняття як духовного сакрального об’єкту на об’єкт загальнокультурний (тобто формувалося більш раціоналістичне сприйняття), що допомагає у вирішенні практичних життєвих завдань. Бібліотека розглядалася братчиками як допоміжна прикладна частина національно-культурної, просвітницької та релігійної діяльності братств.
Крип'якевич І. Каталог бібліотеки львівської Ставропігії з 1619 р. / І. Крип'якевич // Українська книга. – 1937.– № 7–8. – С. 157–168;
Ісаєвич Я. Бібліотека Львівського братства / Я. Ісаєвич // Бібліотека Львівського братства // Бібліотекознавство та бібліографія . – Х., 1966. – Вип. 3. – С. 126–132;
Ісаєвіч Я. Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI – XVIII ст.: / Я. Д. Ісаєвич. – К. : Наук. думка, 1966. – 251 с.;
Исаевич Я. Д. Роль братств в издании и распространении книг на Украине и Белоруссии (конец XVI – XVIII в.) / Я. Д. Исаевич // Книга и графика. – М.: Наука, 1972. – С. 127–136;
Сотниченко П. А. К истории библиотеки Острожской школы / П. А. Сотниченко // Федоровские чтения. 1981. – М.: Наука, 1985. – С. 148–152;
Бандилко Л. Братські бібліотеки (до історії бібліотечної справи на Волині) / Л. Бандилко // Бібліотечний вісник. – 1997. – № 1. – С. 14–15;
Фунтикова С. П. Православные библиотеки: прошлое и настоящее / С. П. Фунтикова. – М.: Изд. МГУКИ, 2002. – 255 с.;
Шустова Ю. Інвентарі бібліотеки Львівського Успенського братства кінця XVI–XVIII ст. як джерела реконструкції її історії / Ю. Шустова // Історія релігій в Україні: Наук. щорічник. 2004 рік. Кн. І. – Львів: Логос, 2004. – С. 619–626;
Шустова Ю. Э. Реконструкция состава библиотеки Львовского Успенского братства (начало XVII века) / Ю. Є. Шустова // Библиотека в контексте истории: Материалы 8-й межд. науч. конф. Москва, 5–6 окт. 2009 г. – М. : «Пашков дом», 2009. – С. 104–112;
Климчук А. Бібліотека Луцького братства / А. Климчук // Апологет. – 2011. – Ч. 1–2 (27–28). – С. 142–143;
Бондарчук А. І. Луцьке Хрестовоздвиженське братство: історія та відродження / А. І. Бондарчук. – Луцьк: ВМА «Терен», 2013. – 472 с.;
Сєдих В. В. Історія бібліотечної справи в Україні: навч. посіб. / В. В. Сєдих. – Харків: ХДАК, 2013. – 213 с.;
Skoczek J. Lwowskie inwentarze biblioteczne w epoce renesansu / J. Skoczek. – Lwów, 1939. – 485 s.;
Cwikla L. Bractwo cirkiewne jako forma organizacji ludnosci prawoslawnej na ziemiach ruskich Rzeczypospolitej w XVI–XVII w. / Leszek Cwikla // Czasy Nowozytne. – 2000. – Vol. 8. – S. 119–135;
Lorens B. Bractwa cerkiewne w eparchii przemyskiej w XVII–XVIII wieku / Beata Lorens. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005. – 336 s.